Венесуела: чому західні ЗМІ говорять про диктатуру?

18.10.2017 | www.kla.tv/11310

Обурення у світі західної політики і ЗМІ велике: південноамериканська держава Венесуела знаходиться нібито на шляху до диктатури. Так, 14 серпня 2017 року, перед початком своєї поїздки по країнах Латинської Америки, віце-президент США Майк Пенс сказав: «Ми не потерпимо, щоб на цій півкулі Землі виникла диктатура. Наш континент заслуговує на краще». 11 серпня у своєму висловлюванні щодо змін у Венесуелі американський президент Трамп не виключив навіть військовий варіант. Але все ж таки, дорогі пані та панове, що насправді відбувається у Венесуелі і як оцінити справжнє становище? Klagemauer.TV у багатьох випусках указувало на ознаки кольорової революції, які можна розпізнати і у подіях, що відбуваються у Венесуелі [www.kla.tv/10684, www.kla.tv/10769 (це вже російські посилання!). Кольорові революції спрямовані на повалення законно обраних урядів. Безумовно, перша ознака, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію Венесуели, від Уго Чавеса до Ніколаса Мадуро: «1. Країна цільового призначення потрапляє під приціл американських стратегів». За даними одного американського агентства, Венесуела є країною з найбільшою кількістю запасів нафти (станом на 2013 рік). Відповідно до конституції, уряд Мадуро досі відхиляє приватизацію нафтової торгівлі своєї країни. Адже це дорівнювало б розпродажу ресурсів міжнародним компаніям, переважно американським. Населення отримувало б тоді ще менше від багатств країни та біднішало б і далі. Австралійський кінодокументаліст Джон Пілджер у своєму фільмі «Війна проти демократії» показав, як Венесуела нескінченно постачала США нафтою до правління Уго Чавеса з 1998 року. «Багаті венесуельці (так звані олігархи) отримували за це велику частку від прибутку. Вибори Уго Чавеса у президенти поклали кінець цій торгівлі». З того часу до сьогодні олігархи стоять в опозиції до уряду і навіть очолюють її. Четверта ознака кольорової революції звучить так: «Використовується невдоволення економічною ситуацією і доводиться до акцій протесту з вимогою відставки президента». Катастрофічна економічна ситуація і дефіцит товарів першої необхідності призвели до того, що на виборах 2015 року опозиція з коаліцією «Круглий стіл демократичної єдності» добилася близько двох третин місць у парламенті. За словами міжнародного телеканалу "RT Deutsch" (Ер Те Дойч), штучний дефіцит створювався значною частиною опозиційних бізнес-груп шляхом усвідомленого утримування товарів першої необхідності, наприклад, туалетного паперу. Те, що сталося потім, узагальнюється 5-ою ознакою кольорової революції: «Усі пропозиції уряду про переговори відхиляються демонстрантами (або опозицією)». Так, у квітні 2017 року голова опозиційного парламенту Хуліо Борхес, відповів чіткою відмовою на запрошення уряду повернутися за стіл переговорів: «Ніхто нічого обговорювати не буде!». Німецька щоденна газета «Junge Welt» (Юнге Вельт) 22 серпня виклала проблему наступним чином: «Контрольована опозицією Національна асамблея, протягом майже 2 років з моменту виборів, ще жодного разу не приступала до своєї роботи. Замість цього депутати займалися затвердженням відставок президента [...]. На мітингах глава держави Мадуро жартома казав, що за цей час перестав рахувати, скільки разів він був уже відставлений». Не можна залишити без уваги 6-ту ознаку кольорової революції: «Частину протестуючих навчають провокаціям щодо органів безпеки або ж у їхні ряди впроваджують готових до насильства оплачених терористів». На багатьох знімках, серед нібито мирних демонстрантів, можна побачити людей у масках, які безчинствували. Так як парламент із переважаючою опозицією, очевидно, прагне лише до того, щоб усіма легальними і нелегальними засобами повалити уряд Мадуро, то він у кінці липня надав народу можливість обрати Конституційні Збори. У відповідь опозиція розповсюдила чутки про відставку парламенту, після чого західні ЗМІ заговорили про путч і про те, що Венесуела знаходиться на шляху до диктатури. Колишній міністр закордонних справ і президент Конституційних Зборів Венесуели Делсі Родрігес 17 серпня спростувала поширені у країні і за кордоном повідомлення про розпуск парламенту. «Члени Національної асамблеї залишаються депутатами, - зазначила вона. Вони повинні працювати, але робити це у рамках конституційного порядку. Вони повинні виправити свою поведінку і поважати рішення Верховного суду нашої республіки. Вони повинні вирішити конфлікт, який мають із різними засадами державної влади». Метою Конституційних зборів була не нова конституція. Сенс у тому, «щоб були прийняті парламентські акти у формі законів у тих абсолютно конкретних областях, в яких, за словами Родрігес, Національна асамблея з переважаючою опозицією зовсім не діяла або ж виступала проти інтересів країни і населення». Зрозуміло одне, обидві сторони борються «жорсткими методами», як це висловив німецький журналіст Харальд Нойбер в інтерв'ю радіо Dreyeckland" (Драйекланд). Проте, враховуючи вищезгадані ознаки, швидше за все треба говорити про відповідну реакцію уряду на незаконні спроби путчу, а не про шлях до диктатури. На закінчення послухайте "голос проти", який підпадає під цензуру основних ЗМІ -редактора порталу новин "Америка21" Харальда Нойбера. Харальд Нойбер – у інтерв’ю радіо «Dreyeckland» (Драйекланд). - 1 серпня ти дав інтерв’ю радіо «Dreyeckland» відносно ситуації з Конституційними Зборами. За цей час відбулися деякі події. Чи змінилася твоя думка? - По суті, ні. У Венесуелі має місце запекла боротьба за владу між урядовим табором та опозицією, де обидві сторони протистоять, використовуючи жорсткі методи. Така ситуація у Венесуелі. - Тепер відбулися деякі зміни, наприклад, через два дні після виборів термін повноважень Конституційних Зборів збільшився з шести місяців до двох років. Вони зайняли парламент, звільнили генерального прокурора і одного мера. Чи можна все це якось виправдати? - Як я вже сказав, боротьба для Венесуели буде жорсткою, у тому числі і для уряду. І якщо ми хочемо зараз оцінити ситуацію, то можна сказати, що вже виходить за межі парламентської демократії. Що відбувається у Венесуелі зараз?… Те що ти згадав про збільшення терміну повноважень Конституційних Зборів із 6-ти місяців до 2-х років, ми у Венесуелі маємо ситуацію «де-факто», де Конституційні Збори будуть засідати до кінця поточного законодавчого періоду і, тим самим, «де-факто» і «де-юре» стоять над обраним парламентом. У правлячих колах Венесуели говорять, що був прийнятий указ, який повинен забезпечити мирне співіснування державної влади або нагадувати їй про це. Але «де-факто», що у дійсності ми маємо ситуацію, де Конституційні Збори мають найвищі права. І це ми бачимо навіть по перших рішеннях. Фактично, спостерігачі не очікували, що мандат Конституційних Зборів полягатиме у розробці конституції, так, нової чи реформованої конституції, з цього питання вже є різні думки. Це, по суті, ситуація, яка, звичайно ж, була загострена на міжнародному рівні, у країні та за її межами, і, нарешті, з боку американських держав, держав американського континенту. Це одна сторона. Але тепер я повинен сказати ще дещо. Інша сторона – це дії опозиції. Я бачу як спостерігач (і це не має нічого спільного з політичною позицією, але є фактичною оцінкою ситуації), я бачу, що відбувається у Венесуелі у результаті дій опозиції. Не можливо не бачити, що найбільші опозиційні партії, які об’єднані у Блок демократичної єдності, не раз відкрито закликали до повалення уряду. І не тільки з моменту обрання Конституційних Зборів чи навіть згадування ідеї їхнього створення і виборів. Але, по суті, вже з початку цієї реформи у Венесуелі – болівійської революції (усі, хто хоч трохи цікавиться цією країною, знають, що у 2002 році була спроба державного перевороту проти президента Уго Чавеса, і згодом – неодноразові саботажі), і у 2014 році почалась хвиля демонстрацій, ініційована опозицією, під девізом «La salida» - «вихід». Тут стало цілком зрозуміло, що опозиція готується повалити уряд президента Ніколаса Мадуро. Це виразилося у протестах із початку квітня. І це, по суті, не є тією позицією опозиції, де можливі були б переговори, як сьогодні так і у майбутньому. - Але тепер вибори минули і, схоже, з програшем уряду просто не погодились. А те, що опозиція стає тепер радикальною, це також, в якійсь мірі, результат того, що зменшуються її демократичні права і можливості. Що ще робити, як не йти на вулицю? - Здебільшого, це правильно. Я сам був там у грудні 2015 року на виборах у парламент як спостерігач і міг це простежити. Під гнітом важкої економічної кризи, яку переживала Венесуела, опозиція завоювала тоді більшість голосів у парламенті. Але що було потім?…Тут я знову повертаюсь до того пункту, про який згадував, - це політика, яка, по суті, більше не визнавала уряд. Парламент з переважаючою опозицією першою ж офіційною дією, перевищуючи конституційні повноваження, намагався обмежити права президента. Це була абсолютно безкомпромісна позиція. І це, по суті, є відображенням конфлікту, я назву це олігархією – вищим класом Венесуели, який довго формувався у традиційних партіях і з самого початку повністю і безкомпромісно протистояв лінії Чавеса. І тому зараз, якщо говорити про політичні заклики, саме зараз надзвичайно необхідні діалог та компроміс, вони потрібні більше, ніж будь-коли раніше. Та на даний момент це ледве можливо, тому що опозиція дуже підтримується з-за кордону – із США, з країн Євросоюзу, серед них і Німеччина. А з іншого боку – уряд Венесуели, за яким стоїть частина південноамериканських держав Карибського регіону. Та, передусім, він підтримується збройними силами і, звичайно, значною кількістю населення. Тому невірно, що уряд знаходиться в абсолютній меншості. За останні місяці та тижні ми знову бачили, що демонстрації були з обох боків. І розглянемо ще третій рівень, а саме, освітлення подій у ЗМІ. Тут, у Німеччині, ми завжди чули про демонстрації опозиції, але одночасно проходили великі демонстрації прихильників урядового табору, про які тут у ЗМІ нічого не було чутно. Я, крім усього іншого, працюю для латиноамериканського порталу під назвою «Америка 21», і там ми все це знову висвітлюємо. Звичайно, були повідомлення у Spiegel-online (шпігель онлайн) та Tagesschau.de (тагесшай де е), де повідомлялось про демонстрації опозиції. А що відбувалося з іншого боку, про це не говорилось. Я узагальню: серед населення Венесуели існує розкол. Опозиція завоювала більшість у парламенті і намагалась використати цей осередок, щоб контролювати інші органи державної влади, поставити їх під свій контроль. Потім відбулися акції у відповідь і було, як ми спостерігали, все більше протестів із застосуванням насилля. Ми знаємо із повідомлень про сто десять загиблих, а тепер вже й про сто двадцять.

від dd.

Джерела/Посилання http://www.srf.ch/news/international/auch-us-vizepraesident-pence-ermahnt-maduro
http://www.srf.ch/news/international/trump-droht-auch-venezuela-mit-militaereinsatz
https://www.mapsofworld.com/deutsch/top-10-der-welt/laender-nach-oelvorkommen-landkarte.html
https://de.wikipedia.org/wiki/Venezuela#Allgemeines
http://www.ultimasnoticias.com.ve/noticias/slider-inferior/borges-la-oposicion-no-negocia-gobierno/
https://amerika21.de/2017/04/174232/dialog-venezuela-stagniert
https://amerika21.de/2017/08/183102/anc-legislative-kompetenzen-reaktionen
https://amerika21.de/2017/08/183044/anc-parlament-venezuela
https://amerika21.de/audio/182606/venezuela-politische-krise
https://www.jungewelt.de/artikel/316786.widerspruch-in-caracas.html