До Дня донорства органів 1 червня: приголомшлива історія однієї матері

10.10.2019 | www.kla.tv/15033

«Думка без прикрас» - із нагоди Дня донорства органів з приголомшливою історією Ренати Грейнерт про вилучення органів у її сина Крістіана. Життя Ренати Грейнерт в одну мить змінилося, коли її сина у віці 15 років збила машина, і він отримав серйозні травми. Після того, як лікарі оголосили, що у нього смерть мозку, вона повинна була прийняти важливе рішення. Тепер послухайте уривок із її показань. «Лікарі не залишили сумнівів, що Крістіан серйозно поранений та що надії на порятунок мало. (...) Його дихання підтримувалося штучним шляхом, навколо його ліжка стояли різні монітори, писали криві, і біля його ліжка висів мішок із сечею, який наповнювався дедалі швидше і швидше, поки він не був замінений відром. (...) Верхня частина його тіла була оголена. Коли побачила його – мене кинуло в холод. Я обережно доторкнулася до його руки. Крістіан був теплим. Я думала, що всі зусилля медиків направлені на мою дитину. Але це було помилковим висновком. Намагалися зберегти його життя, щоб врятувати інших людей, забезпечивши живими органами. Огляди та медикаменти були не для нього, а для інших. Йому не давали померти, адже передача тільки живих органів може принести бажаний результат для інших. (...) Весь цей час лікарі турбувалися, що він помре до того, як органи будуть вилучені. У якусь мить нас відправили з кімнати, щоб зробити ЕЕГ (електроенцефалограму, що вимірює мозкові хвилі). (...) Крім того, чекали групу нейрохірургів. Ми їх не бачили, хоча в справі Крістіана є протокол двох нейрохірургів, складений у той час, коли ми чекали за дверима палати Крістіана. Замість цього з'явився лікар із відділення невідкладної допомоги, щоб пояснити нам, що Крістіан тепер «мертвий» (тобто смерть мозку) і чистий, тобто вільний від медикаментів. Нас одразу попросили про донорство органів – це він сказав нам заздалегідь, щоб ми могли подумати. (...) Нам довелося повернутися у маленьку темну кімнату, освітлену тільки світлом вуличних ліхтарів та світлом із коридору. Там ми чекали, остовпівши, застиглі в нашому жаху. Несподівано головний лікар сказав: «Крістіан, безумовно, був соціальною людиною, який думав про інших ... Правда?» У ту мить я не знала, що відповідати. «Є й інші діти, які повинні померти, якщо не отримають вчасно орган!» Я нібито скам'яніла, могла тільки подумати: «Це кінець». Лікар наполягав: «там сидять інші матері біля ліжок своїх дітей у такому ж розпачі, і ми могли б допомогти!” Я зовсім не хотіла смерті ні моєї дитини, ні інших дітей. Я була не здатна відповісти. Мій чоловік, нарешті, змінив ситуацію: «Якщо можна допомогти ... Що б ви взяли? - запитали ми - Серце або печінку, або нирки, або хрящову масу?". Я більше не могла зв'язно думати, не могла усвідомити, що органи можуть бути видалені лише за допомогою операції. Наші надії були жорстоко зруйновані. Ми були розлучені з нашою дитиною, ми більше не могли його втримати та відпустили. Ми повинні були попрощатися з Крістіаном. Обладнання, до якого він був підключений, продовжувало працювати, він ще був теплий, його лікували далі, оновлювали ін’єкції. Я не могла «зрозуміти» його смерть в первинному значенні цього слова, але я вірила та довіряла лікарям. Через 5 днів Крістіан був переведений у Вольфсбург. Я хотіла побачити його ще раз, ще раз відчути, доторкнутися до нього, ще на мить відтягнути незворотність. Похоронне бюро не радило цього робити, оскільки він занадто сильно змінився. Я й гадки не мала, що вони хочуть мені сказати. За моїм наполяганням служитель кладовища відкрив труну. Так, Крістіан лежав там, блідий, холодний, як камінь, нерухомий. Хоча я ніколи раніше не бачила мерця, сумнівів не було – тепер він був насправді мертвий. Розріз, тягнувся від кінчика підборіддя до глибокого вирізу сорочки, очей не було. Моя дитина виглядала, як гусак у розпотрошеному стані. Чому ми сказали «так»? Мені довелося спочатку запросити документи, щоб дізнатися, що йому видалили серце, печінку, нирки і очі, навіть тазові кістки випиляли з його тіла та продали. Нашу згоду на вилучення органу без дозволу було поширено на вилучення багатьох органів. Останній погляд на мою дитину врізався в мою душу. (...) Можливо, Ви мене зараз більше не розумієте, може бути, Ви думаєте, що він все одно б помер, тож чому б не зробити з ним ще щось значуще? Мова не про це, а про те, щоб показати, що вмираючі люди ще не померли. Людині потрібна його смерть, як корабель потребує шлюзу, якщо він хоче безпечно переправитися в інші води. Моя дитина не могла безпечно перейти у свою смерть, його життєвий корабель без переходу зазнав аварії. З якою травмою ми послали його в смерть, після того, як трансплантаційна медицина його «випатрала»? Мій син був людиною, індивідом, а не предметом і, тим більше, не матеріалом для переробки". Рената Грейнерт є зараз головою правління товариства «Ініціатива критичного з'ясування трансплантації органів (КАО)». Це товариство бачить своїм завданням з'ясування інформації, яка замовчується, у випадках, пов'язаних зі смертю мозку та донорством органів.

від rg

Джерела/Посилання http://www.organspendetag.de
https://de.wikipedia.org/wiki/Tag_der_Organspende
https://www.epochtimes.de/meinung/gastkommentar/nie-wieder-organspende-renate-greinert-ueber-die-organentnahme-bei-ihrem-sohn-christian-a2867484.html