15. АЦК Доповідь Ервіна Тома «Таємна мова дерев»

02.02.2019 | www.kla.tv/13797

АЦК 15 Вступне слово Іво до доповіді Ервіна Тома Так, останній круг, і я бажав собі цього доповідача. Можна уявити це, як м'яку посадку. Коли я почув про цю людину, то був дуже вражений. Я зараз не пам'ятаю в якому взаємозв'язку, але завжди є певні рекомендації. Я настільки був захоплений тим, що він говорив, що переконав його приїхати, хоча мені це теж далось нелегко. Йому в ці дні потрібно було бути на збиранні врожаю, тому це було дуже клопітке завдання, щоб вирвати його сюди. І замість того, щоб бути вдома та допомагати збирати врожай, він все-таки приїхав сюди до нас. (Оплески). Так, він там унизу сидить. Це чоловік. Коли він розмовляє, то ти чуєш, як дерева говорять. Хто це? Ми говоримо про доктора Ервіна Тома. Ми зараз почуємо про нього більше. Будь ласка ... Це він, ви зараз побачите на екрані, хто він такий. І потім я запрошу його піднятися на сцену. (Голос за кадром читає текст на екрані): «Інженер, доктор Ервін Тома. Визнаний новатор та експерт в галузі знання про дерева та дослідженнях деревини. • Народився у 1962 році. • Виріс в Австрії. • Він одружений, у нього троє дітей. • Освіта: лісничий. У 1985 році він, наймолодший крайової лісничий, бере відповідальність за віддалений гірський регіон у Тіролі. • Проходить декілька років навчання, які провели його через лісові господарства Європи. • Діяльність: у 1990 році заснував власне деревопереробне підприємство. Це новаторський проект, який виготовляє зовнішні оболонки будинків із чистої деревини. • У 1998 році заснував власний дослідницький центр із переробки натуральної деревини. • У цьому самому році – реєстрація спеціального міжнародного патенту щодо лісоматеріалів. Цей розвиток ґрунтовно змінює технології будівництва з дерева. • Різноманітні починання роблять його визнаним в Європі фахівцем із натурального дерева. • Його інновації викликають інтерес у багатьох європейських університетах. • Отримав численні нагороди за побудовані будинки. Серед них – Зальцбурзька інноваційна відзнака, а також, єдина у своєму роді, нагорода «Cradle-to-Cradle» у золотій сертифікації певного деревного матеріалу. • У телепередачах, тематичних доповідях, у 9-ти книгах, з яких 5 – бестселери, Ервін Тома передає свої знання іншим. • Його книги перекладені 10-ма різними мовами, загальний тираж – 500 000 екземплярів. • Медіаповідомлення в Японії, США та в усій Європі сприяють йому в створенні міжнародної мережі з архітекторами, фахівцями-будівельниками та представниками науки та економіки. Його тема сьогодні – «Таємна мова дерев». Ласкаво просимо. Так, це просто сила, такі люди. Я не знаю, що сьогодні ще буде, але єдине, що я ще собі бажаю – це маленька історія про баночку з смолою дерева, про дідуся... це було так зворушливо. У нього можна багато чому повчитися. Успіху! Доповідь Ервіна Тома «Таємна мова дерев» Дякую, дорогий Іво, за запрошення. І вітаю вас, пані та панове. Я дуже радий, що можу на закінчення разом із вами зробити подорож до зовсім іншого світу. Ми сьогодні багато всього чули: про інтереси, про владу, маніпуляції, стратегії, зловживання. А тепер я хочу з вами подивитися, як можна в зовсім іншому світі, як і в нашому світі, бути з цими речами, як це виглядає у творінні, в природі, що робиться там зі слабкими учасниками гри? Як там діють, щоб і майбутнім поколінням дати перспективу? І цю подорож я хочу здійснити з вами до дерев, далеко у ліс. І тепер ви думаєте, що у нього не все у порядку головою або у нього, напевно, дерев'яна голова. У чому полягає взаємозв'язок із деревами? Яке відношення мають дерева до стратегії, щоб нам справедливо та правильно будувати Землю? Зараз ви побачите. Коли займаєшся деревами, то можеш робити що завгодно, але ти неминуче прийдеш до глибоких таємниць життя. Це завжди так, якщо вийти на природу, до творіння. І ось подивіться, що таке дерево? Кожен із вас уже стояв біля дерева; торкався або обіймав його. Дерево – це щось таке важке, маса така, це так вражає. Дерево – це прадавнє створіння на Землі. Воно на Землі у сто разів довше, аніж люди. Приблизно 500 мільйонів років. І ми вчора бачили такі красиві дерева, ялини. Там три чверті метра в діаметрі, 40 метрів висоти, маса приблизно десять тонн. Звідки ці 10 тонн? Це ж було зовсім маленьке насіння, а тепер раптом такі десять тонн стоять! Звідки з'явилася ця матерія, що це таке, це дерево, ця фігура? На уроках біології в гімназії, коли я ходив до школи, професор нам говорив: дерева ростуть, тому що вони беруть речовини з ґрунту, і ми завжди думали, що деревина, це перетворений ґрунт. Але щось не сходиться. Якщо ці десять тонн витягнути з землі, то там повинна була б залишитись велика яма, але там її немає. І я можу вам точно сказати, що ось така ялина – це тільки 0,5% із ґрунту, а все інше – повітря та трошки перетвореної води. Кожне дерево – це диво. Наука не може це пояснити, тут вони у безвиході. Кожне дерево – це повітря, яке матеріалізується на наших очах, яке стає матерією. Що найперше робить маленьке дерево, коли воно починає рости? Перше, що й ми всі почали робити на початку життя? Так, дихати. Супер. Це правильна відповідь. Іноді відповідали неправильно: «кричати». Ні, найперше – це дихати. Це повітря і є поживою для цього дерева. Найбільший винахід дерев, який є на Землі – це зелений колір. Дерева не випадково зелені. Ця зелень має здатність таким чином фільтрувати сонячне світло, що в листі або гілках панує спеціальна колірна суміш, і якщо туди потрапляє газ СО2, то він розпадається і дерево збагачується вуглецем. Вуглецем, за допомогою якого воно може будувати своє тіло. Те ж саме воно робить з H2O (водою). Вона розкладається на водень та кисень. І тоді коли у дерева є водень – відбувається з'єднання вуглеводню з дуже маленьким вмістом супутніх елементів. І ці супутні елементи не впливають на масу, але вони мають надзвичайно важливу функцію – вони дають молекулам їх призначення, щоб вони формували певні клітини. Щоб утворилася кора, лист, деревина або ще щось. Це може бути коротке наукове пізнання на молекулярному рівні, в короткій формі. Але якщо далі піти: «Хто керує усім цим, кому прийшла ця ідея, як це відбувається?» У науки немає відповіді. Тоді треба йти в релігію або у філософію. Я не хочу далі заглиблюватися в це, кожен сам собі може шукати відповідь, але в кінці повинне стояти пояснення саме про творіння. Що мене в цьому захоплює – це порівняння дерева з людиною. Я хочу спочатку взяти для порівняння саме речовини. Шановні пані та панове, якщо я візьму електронний мікроскоп та візьму з вашого тіла маленьку пробу, клітину, досліджу її, тоді там велика несподіванка! Адже це саме ті складові, які визначають наше тіло та дерево. Вони, можливо, трохи по-іншому складені, адже супутні елементи там трохи по-іншому впорядковані. Якщо мені кажуть: «У тебе дерев'яна голова», то це для Бога не образа. Тоді я скажу: «Звичайно, це дерев'яна голова, так! Але, Слава Богу!» Я радію, що ви аплодуєте, але так не піде. Іво за хвилину передав нам своє повідомлення, але якщо ви за кожної нагоди будете аплодувати, то я і за годину не справлюсь. Зробімо так: будемо аплодувати в кінці, окей? Адже йдеться не про мене, я тут знаряддя, яке передає вам певну звістку, мене насправді немає. Будь ласка, повернемося до дерев'яної голови. Різниця тільки в тому, що деякі маленькі атоми по-іншому влаштовані. Я дам вам вражаючий приклад того, як ми невід'ємно пов'язані з природою та творінням. Я розповідав про цей неймовірний засіб або речовину, який дає розвинутися лісу – це хлорофіл. Це зелені клітинки. Якщо ви розглянете молекули хлорофілу під мікроскопом, то ви побачите структуру. Вона просто дивовижна! Це можна порівняти з кристалом снігу. Це чудова геометрична структура з вуглецем водню, навколо – кільце з атомів азоту, а всередині, у центрі диво – одна єдина точка магнію, один атом. І щодо загальної маси, цього магнію дуже мало. Це так, якби на стіл поклали крупинку солі, це дуже мало, проте, вона у центрі і це має значення. Якщо зараз зробити експеримент, хлорофіл дуже важливий, без хлорофілу ми не могли б жити. Все органічне життя виникло з хлорофілу, воно близьке до таємниці творіння, якщо говорити мовою науки. Якщо я зараз з центру вихоплю магній та замість нього поставлю туди залізо, тоді в загальній масі нічого не змінилося. Це настільки трохи, що можна знехтувати цим. Але щойно туди покладу залізо замість магнію, вся структура стає червоною, тоді це вже не хлорофіл, а гемоглобін. Це наша кров. Уявляєте? Настільки схоже, настільки родинно. Так, ми близькі до дерев. Я можу навести десятки прикладів із фізики, хімії, біології. Якщо хтось думає: я тут живу, як один індивідуум, і моє «его» роздуває мене, я тут усе будую – це дуже велика помилка. Ви можете робити все, що хочете, ми всі пов'язані з землею, ми один Організм; ми, люди, і людство – це Організм, який пов'язаний із землею. Якщо у мене ще такі фантазії, якщо я бачу фантазії такої влади або могутності, забудьте! Це – помилковий розвиток. Вони знову зруйнуються, але важливо, щоб ми це знали. Я хотів би навести ще декілька прикладів різниці між деревом і людиною. Можливо, це дуже важлива різниця. Коли я бачу маленьке деревце в лісі, або коли я посадив, а я посадив тисячі дерев, тоді відбувається щось дуже захоплююче. Деревце, яке тільки починає своє життя, з першої миті знає, що йому робити на цій землі. І воно знає це протягом усього свого життя. На мою думку, це і є найбільша різниця між нами, людьми, та деревами. Дерево знає: «Я повинне рости вгору, мені потрібно розширити мої руки, тобто гілки та крону, щоб сонце могло світити на мене. Тоді я зможу вирішити всі свої завдання. Мені потрібне сонячне світло. Мені потрібні світло та повітря.» І це насправді потрібно їм насамперед. Спочатку є боротьба за існування. У природі дуже багато марнотратства ─ стільки розсипано насіння та всі ростуть вгору. Потім є засновники ліберально-ринкової економіки, які кажуть: «усе вирішує ринок, бо в природі все відбувається саме через конкуренцію.» Але це фатальна помилка, яка приводить нас до невірного розвитку в економіці. Так, у лісі є своя конкуренція, але це протягом короткого часу. Це короткий забіг. Коли дерева вже угорі, то більше ніхто з них не намагається розширювати свою владу. Місце, де закінчуються всіляка конкуренція, знаходиться там, де застраховане життя кожного дерева. Якщо дерево виросло, то воно до глибинних клітин знає – нам краще, коли ми живемо, як брати. В лісі знають, що прийдуть урагани, посухи, жук-шашіль ─ буде ще багато викликів, тому ми зможемо вистояти, якщо будемо триматися по-братерськи разом, якомога міцніше. Нас вводять в оману, коли кажуть, що природа вчить нас конкуренції. Той, хто так говорить або нічого не знає про життя або переслідує якісь інші інтереси. Бо це просто неправда. Вісневський сказав дуже хорошу фразу: «Життя – це організація». І це справді так. Органічне тіло потребує організації зсередини та ззовні. Організація функціонує лише тоді, коли є потік інформації, комунікація. У нашому випадку – коли є мова дерев. Це помилкове враження, що коли ми йдемо лісом, то там дуже тихо. Нам здається, що там тихо, тому, що ми не розуміємо, що там відбувається. В лісі набагато більше відбувається справ, ніж у людському середовищі. Почнемо з росту маленького деревця. Маленьке деревце саджають або падає насінина в землю і починається… Ми вже чули, що йому потрібні вода, повітря та 0,5% супутніх елементів. Саме вони і є елементи управління. Де воно їх отримує? Вони знаходяться у ґрунтовому комплексі. Але корінь це не якийсь там «шахтар», який все візьме із землі. Ні, корінь сам нічого не може витягнути із землі, нічого, жодного атома. Кореню потрібен «хтось», хто прийме замовлення, візьме з ґрунту та принесе до нього те, чого потребує дерево. Кореню потрібен той, хто зробить цю роботу, і цей «хтось» – мікроорганізми. Щоб ми зрозумілі: в одній чайній ложці лісового ґрунту живе понад десять мільйонів мікроорганізмів. Мікроорганізми все своє життя займаються тим, що переносять саме супутній матеріал. Якщо сьогодні дереву потрібен калій – несуть калій. Назавтра ─ магній. Адже виробляється хлорофіл. Післязавтра – залізо, марганець і таке інше. Все це вони витягують із землі та приносять до кінчика кореня. І я запитую: вони ненормальні чи як? Все життя працюють задарма? Ви б так робили? Ні. Не переймайтеся, вони це роблять не безкоштовно. Мікроорганізми щедро винагородженні за цю працю. Вони всі наркозалежні по суті. Вони отримують від дерева те, чого ніде більше немає в цій темній глибині землі. І є проста формула, заради чого вони працюють – C12H22O11: вуглець, водень і кисень. Це те, що є у дерева там угорі. І хто знає хімію – це цукор. Тобто, з фотосинтезу там виробляється не тільки кисень, окрім іншого, дерево виробляє і цукор. Зараз, влітку, тече багато соку і воно приносить його туди, вниз й роздає це мікроорганізмам. І воно говорить: «Якщо ви зараз виконаєте мої бажання, то отримуєте ложку цукру.» Заради нього вони й працюють. Це величезний симбіоз, це кооперація. І вони знають: один не впорається, тому нам потрібно працювати разом. І їм потрібно спілкуватися, бо вони повинні знати, чого потребує дерево. В біології є дуже цікаві дослідження. Коли я йду в ліс й несу з собою сокиру, щоб позначити дерево зарубкою, щоб потім його могли спиляти, то роблю рану в стовбурі. Дерево це відчуває, і тоді відбувається щось цікаве: за декілька хвилин, прямо посеред літа, в періоді росту, – дерево зупиняється у рості. Воно отримує сигнал: «тут рана, туди можуть увірватися грибки, бактерії, які можуть мене вразити, можливо, гниллю.» І ріст вгору відразу припиняється. Зупиняється виробництво клітин. Уся сила йде на загоєння рани. І вже через десять хвилин, мільярди підземних жителів знають, що дерево, там угорі, потребує щось інше. Вони починають приносити з гумусу потрібні елементи до кінців коріння. Дорогі мої друзі, чим глибше ти дивишся в природу, тим більше ти схиляєшся перед дивом творіння. Це щось таке фантастичне! (Бурхливі овації). Немає нічого фантастичнішого! (Бурхливі овації) Ви не можете перестати! Так, це до теми комунікації. Або влітку: ось зараз дуже спекотно. Гроза йде через долину та блискавка влучає в дерево. Це жахливо, це неймовірно руйнівна сила. Я стояв під таким деревом, але, слава Богу, вижив. Я зрозумів, що Бог хоче зі мною ще щось зробити. Від цього ураженого дерева летять шматки, – це несамовита сила! Якщо ти приходиш наступного дня до цього дерева, то спостерігаєш дуже рідкісне видовище. Це приречене на смерть дерево, оточене тисячами жуків. Я багато разів запитував себе: адже там ніколи не було жуків? Звідки? Одне дерево ослабло ─ вони з'явилися. Це лісові санітари. У них завдання – знищувати хворих, щоб там нічого не розповсюдилося. Тому на другий день вони вже там, і вони встромлюються в це дерево. У дерева велика сила опору. Перших жуків душить смола, вони гинуть. Але жуки знають, що з ним однаково буде покінчено. Перша тисяча, можливо, загине, але решта буде розмножуватися. І їх, врешті-решт, на мільйон більше. Так це відбувається. Тільки-но перше дерево уражене жуками, відбувається наступне: всі дерева навколо отримують сигнал – там напад жуків. І хоча вони, нібито, конкуренти, буцімто вони ліктями розсовують собі шлях до життя, як ми це робимо в економіці, навколишні дерева відразу перестають рости. Вони не говорять: «Ура! Покінчено з конкурентом». Ні, вони припиняють рости, зупиняють боротьбу конкуренції та починають спільно виробляти засіб, який відлякує жука. Якщо на гірському схилі перше дерево говорить: «У мене закінчується вода, дуже сухо, небезпечно для життя, водяні резерви закінчуються», тоді воно дає сигнал усім іншим. Тільки-но приходить ця інформація, то колективно, на всьому цьому схилі гори, дерева раптом уповільнюють ріст на 25 або 30%. Вони закривають всі свої відкриті клітини та спільно знижують діяльність. І тоді включається моніторинг, уже 10 заявляють про недостатність води, тоді ще більше знижується ріст і аж до 0%. Там є дерева, у яких, в цій ситуації, ще є вода, і які могли б сказати: «Зараз я можу вискочити вгору!» Ні, вони цього не роблять, вони дивляться, щоб спільно впоратися з цією проблемою. І ця поведінка дерев сама пояснює себе, тут не потрібно філософствувати, потрібно тільки спостерігати. Це фантастично! І потім є ще дуже захоплююче питання. Іво, я потім тобі поясню, ти це охоче почуєш. Про клітини дерева. Я ж досліджую деревину. Я за останні десять років реалізував майже тисячі проектів з деревиною в тридцяти країнах. Я живу в світі техніки, і тим не менше мене цікавить ось все це приховане. Я весь час себе запитував: ось ця клітина, це чудо комунікації, як це функціонує, цей взаємозв'язок під час посухи і т. д.? Ви не знаєте? Ясна річ – через інтернет! Так, ви смієтеся. Інтернет – це винахід лісу. До кожного дерева під землею прокладені канали з грибниці, і до кожного дерева протягнуто близько сорока-п'ятдесяти кілометрів найдрібніших грибкових зв'язків. Увесь лісовий ґрунт пронизаний незліченною кількістю невидимих для нас грибних ниток. І як наше тіло передає через нервові клітини електричні сигнали, так дерева можуть відправляти через ці грибкові мережі біохімічні імпульси від дерева до дерева. Це функціонує не так швидко, як електричний зв'язок, не за частку секунди. Можливо, потрібно декілька хвилин, але для лісу це досить швидко. Це лісовий інтернет. Вони спілкуються таким чином. Вони розуміють один одного біохімічно, через систему грибниць. Ті гриби, які в лісі ми збираємо для їжі – це тільки маленькі відростки підземної системи, які через молекули пахощів говорять один з одним. Також, за допомогою молекул пахощів вони спілкуються з представниками тваринного світу. Коли приходить цей жук, дерево відразу посилає ферменти запаху різноманітним птахам, які охоче їдять деревного жука. Щоб птахи знали, що тут концентрація жуків і їм не потрібно напружуватися в пошуках. Можна набити живіт й дерево звільнене від них. Це екологічна рівновага. Ви бачите, що я тут міг би до ночі розповідати. Я буду закінчувати, але я хочу вам показати, що настільки природа геніальна. Нам нічого не потрібно там міняти. Навпаки, нам потрібно намагатися зберегти ці чудові системи. Тоді все буде добре. Нам не потрібно, як творцю, у все лізти самим, ми не сидимо біля пульта керування природою. Ні, ми тільки споживачі, яким дано зберегти це все. Це на тему мови дерев. Я написав книгу «Таємна мова дерев», і ви можете там все прочитати, як це функціонує. Аналогії з людським життям – фантастичні. Я працював разом із вченими і завжди запитував себе про те, що мене дуже захоплює: Якщо клітина дерева надзвичайно схожа з людською клітиною, то чому ж наша клітина в тілі функціонує максимум сто років і тоді кінець? Бо я ж знаю, що є такі дерева, яким тисячі років. Найстарішому дереву, яке відоме науці, 9 600 років. Яку мудрість придбали ці дерева, ці істоти, що вони можуть виробляти клітини з тих самих основ, які функціонують тисячоліття. Уявіть собі, ми могли б розкрити цю таємницю і могли б взяти з цього величезного котла еліксиру, мазнути трошки на обличчя і виглядати в дзеркалі як 17-ти річний. Я не думаю, що це було б корисно для нашої психіки, але було б дуже цікаво. Ви бачите, що є надзвичайно багато мудрості, знання та досвіду в лісі, які нам, людям, могли б допомогти. Там надзвичайно всього багато. Це зараз маленький такий вступ. Не знаю, скільки у мене ще є часу? Я хотів би на закінчення бути конкретним і не залишатися в теорії, адже все це має до нашого, до мого життя, до вашого життя, до життя ваших дітей і ваших нащадків найтісніше відношення. Життя, розвиток, прихід і відхід дерев. І як сьогодні ми вже чули, як ти, Хаген [попередній доповідач] добре це представив, ми багато в чому ще в глухому куті. Ці спроби накопичити владу – це всього лише відчайдушні спроби жалюгідних людей. Я просто співчуваю цим людям, це відчай. І якщо я, підприємець, дивлюся на цю економіку, я тільки хитаю головою. Як ви вже чули, моя перша професія була лісничий. Я завжди говорив: це моя найбажаніша професія. Мені ще пощастило бути наймолодшим лісником, мені було ледь двадцять. Я вже був крайовий лісничий, тоді такого не було. Це була випадковість, яка не має відношення до моєї енергії, а просто до інших обставин. І я приступив, як наймолодший, до цієї роботи. І тоді вони, вперше в цей край, за який завжди було змагання, не знайшли вчасно лісничого. Це було в гірській місцевості, в Тіролі. І не знайшли нікого через те, що лісничий будиночок знаходився на відстані вісьмдесят кілометрів від селища. Взимку він тижнями був відрізаний снігом, не було тоді ще лавинної служби. Коли була лавина, долину закривали, і ти просто сидів сам в лісничого будиночку. У мене було величезне щастя: я з моєю дружиною ось уже сорок років разом. Тоді моя дружина, молода дівчина, у мить закоханості, (молоді панянки повинні бути з таким обережні) сказала мені: «З тобою піду хоч куди!» (сміх у залі). Тільки вона це сказала, як я почув, що шукають лісничого туди, куди не можуть знайти божевільного. І я написав заяву, мене туди прийняли. І ми двоє, закохана пара, потрапили в цей лісничий будиночок. В ньому не було електрики, це було цілковите самозабезпечення, для мене це була мрія. Я міг все реалізовувати далеко від бюрократії. Взимку там темно. Ми щороку отримували дитину (бурхливі оплески в залі), це був славний час. І в цьому лісничому будиночку, в цьому лісництві, крім гумору і всього цього, ми здійснили глибокі досліди, переживання. Я був молодий технік, інженер, і був переконаний у техніці. Я переживав те, як лісничі, працюючи старовинними методами, гинули там. Вони спускали ліс саньми, ось так все було. Потім з'явилися машини, справжнє полегшення. Я спочатку подумав: машини – це благословення. І я почав впроваджувати техніку. І начебто цей світогляд з технікою треба було похитнути, я робив різні досліди з цією технікою. І ось одного разу до мене прийшли двоє чоловіків і сказали: ми виготовляємо скрипки і ми чули, що високо в горах стародавні майстри з виготовлення скрипок добували деревину, ти нам допоможеш у цьому? Я подумав: звучить цікаво, підемо, подивимося. І ми пішли вгору, у таку долину. По дорозі вони пояснювали, що виготовлення скрипки потребує дерева, яке дуже рівно росло, з дрібною структурою. І ще особливість, що у них цікава мутація, у них трошки хвиляста структура деревини, і вони дуже рідкісні. У лісі, вгорі, чоловіки били по стовбурах дерев і слухали. Для мене це було: тук, тук, тук. Все було одне й те саме. Мені стало нудно і я пішов в інший бік, але потім, через деякий час, повернувся назад, вони були збуджені. Вони сказали мені, що знайшли дерево, яке, можливо, підійде. Я пішов униз, там стояв мій старий «Фольксваген», взяв пилку, сокиру та клини, піднявся вгору та спиляв дерево. Це дерево було вже дуже старе. Його однаково потрібно було спиляти. Все зійшлося. І ось ця крона почала тремтіти, схилилася, і дерево впало. І в таку мить, якщо ти, маленька людина, з гуркітливою пилкою валиш такого велетня, для мене це момент такої внутрішньої тиші. Я стер піт з чола і думаю: ого ! А двоє, вони впали на коліна та почали дивитися кільця на цьому пеньку, тому що кільця, це його щоденник. Там все життя дерева описане. Там ти бачиш усе, що воно пережило. Ти бачиш, як воно ще маленьким не отримувало світло, тому що батько був занадто великий і не дав рости малюкові. Вони там ледь виживають, не маючи шансу. Тому так важливо, щоб старі пішли нарешті. І тільки коли великий піде геть, виникає шанс для маленького. Це природний процес. Або був голод, посуха чи був зсув, або що б там не було, це все видно на цьому пеньку. І це все негативно відбивається на деревині, викликає напруження в деревині. А це дерево було ідеальне, і волокно було хвилясте, вони були у захваті. Я подумав, звідки вони це знали? Я їм зміг продати цю деревину, вони були щасливі. Я потім забув про це, моя ж справа була продавати, продавати індустрії по 1 000 кубометрів. Для мене це було просто невеликим хобі. Через рік стукають мені у двері ці двоє. Я їх упізнав і кажу: «Якщо ви ще хочете шукати деревину, йдіть самі, я потім підійду.» Вони кажуть: «Ми не прийшли шукати деревину, ми прийшли подякувати тобі, бо той стовбур, він був ідеальний, і нам сказали, що 10 років потрібно зберігати дерево, 10 років, щоб зробити скрипку, але вони змогли зробити стільки моделей з цієї деревини, що через рік вже зробили першу скрипку.» Вони не могли повірити своєму щастю! Тоді не було факсу чи ще чогось, і вони проїхали 1 000 км до мене туди. Ці двоє скрипалів сказали: ми вирішили для вас зробити концерт подяки. Вони із машини витягли скрипки, я забіг до хати – дружину, дітей, собаку – всіх вивів на вулицю, і вони двоє почали грати. Я подумав: «Нічого собі!», я завжди сам у лісі; влітку, взимку, там чути стільки голосів. Кожен день по-іншому – тільки вологість повітря змінюється, дощ, вітер, мороз, сніг, танення, завжди по-іншому в лісі. Це голос із дерева, яке я сам звалив. Я не міг про це й подумати! Вони грали прямо у лісі. Я подумав, це інший світ! Ми їх запросили до будинку, і вони потім пояснили: скрипка ні що інше, як півкілограма дерева, але приведене в кращу форму з усією любов'ю, усім досвідом, усім знанням майстра, яке століттями збирали люди. Я весь час думав: якби вони не прийшли, я спиляв би це чудове дерево, я б його порубав і відправив би у вигляді дощок – ніякої цінності. Коли я їм про це сказав, вони засміялися. Вони сказали: «Так, у нашому бізнесі виробництво вимагає надзвичайних витрат. Якщо подумати, скрипка Страдиварі або інших майстрів сьогодні за вагою коштує у 100 разів більше за золото, ніж її деревина.» Я подумав: бути такого не може! Я посилаю цілі дерева для виготовлення ДСП-плит! Я думав, що живу за часів, де все стало краще. І я почав сумніватися у тому, що ми тут творимо. У нашій родині був дідусь, йому було 80 років, він був столяром. Тоді Флоріан, який зараз стоїть біля книжкового столу, почав ходити до школи. Тоді я вирішив залишити надійне робоче місце державного службовця. Мені було 27, дідусеві 80 – й ми створили фірму. Я хочу дослідити таємницю дерев. Я залишив державну роботу лісничого та пішов за покликом мого серця, всупереч із моїм розумом. Це було не так весело, коли ти, батько дітей, турбуєшся про те, як виховати їх, і починаєш ось таку авантюру, не маючи навіть бізнес-плану! Нічого! Але є дідусь, він радник підприємства. І тоді він сказав: «Обережно, якщо ми працюватимемо удвох, тобі потрібно рубати ліс тоді, коли він у найкращому вигляді.» Я подумав: «О, і коли найкращий вигляд?» «Ні, тобі потрібно рубати дерева у фазі Місяця». Мені було неприємно, тому що він не вивчав лісництво, а я вивчав. Там мені нічого не говорили про те, що це відіграє роль. Мені посміхнулося щастя, а дідусеві – ні. Я отримав ту освіту, яку я хотів, а він у 7 років став сиротою під час Першої світової війни, він ледве здобув професію столяра та знову знайшов свою професію у Росії на східному фронті. Це було його життя. У нього не було освіти. Ми були в Криму, відвідали ті місця, де загинули всі його друзі, солдати. Це жахливо! Яке щастя нам жити у мирі! Тоді я був трохи зарозумілий: «Місячне дерево, діду, що ти таке говориш… Езотерика... ». Але він стояв на своєму, доки не переконав мене зрубати першу партію дерев у фазі Місяця. Взимку, в глибокому снігу, ми рубали дерева. Я на кожному стовбурі писав букву «Т», прізвище Тома, щоб на пилорамі розібралися, що це мої стовбури. Ми склали стовбури у горах і дідусь сказав: «Місяць тепер змінює свою фазу, і ми більше нічого не рубаємо». Деякі лісники говорили: «Так, так. Люди похилого віку мають рацію». Але інші тільки сміялися. Навесні, у травні, наші стовбури продовжували лежали там, у горах. Я усе контролював. Але робочі, після моєї заборони, пиляли далі. Цей ліс отримав інший. Він склав його теж у тому місці, на 50 метрів далі. Навесні прийшла шашіль та напала виключно на деревину сусіда, а мої дерева лежали цілі. Я стояв на горі та думав: «Я зі здоровим глуздом. У жука немає плацебо. Жук мав би напасти на обидві купи стовбурів, але він цього не зробив». Я сказав: «Дідусю, ти знаєш речі, про які я і гадки не маю». Я почав змирятися та сказав: «Дідусю, я б у це ніколи не повірив». А він сказав: «Ти будеш здивований, що грибок теж на цих деревах не розповсюдиться». І потім дідусь сказав: «Ти побачиш, що це дерево буде століттями у забудові, і ти не будеш користуватися ніякими пестицидами або просоченням». І тоді я зрозумів, який скарб я отримав від мого діда. Я зрозумів, що в школі, зазвичай, нічого такого не говорять, тому що це заважатиме бізнесу хімічної індустрії. У кожному навчальному класі були безкоштовні хімічні концентрати, які давала нам хімічна індустрія для обробки деревини. Тоді я почав вести щоденник. Думав, що пишу його для моїх дітей. Коли вони виростуть, можливо, це їх зацікавить. І ось одного разу до мене приходить видавець. Він хотів купити дошки для підлоги. Тоді у нього ще не було будинку, але вже він хотів купити підлогу. Ми розмовляли та торкнулися теми «місячного дерева». Я розповідав і шукав у моїх записах, звідки цей ліс для його підлоги. Він послухав, а тоді каже: «Слухайте, пане Тома, напишіть книжку, це ж так цікаво». А я кажу: «Я ж дерев'яна голова, як же я напишу книгу?». Він каже: «Ти ж написав манускрипт. Це і є книга». Я відповів, що це не манускрипт, а щоденник для моїх дітей. А він каже: «Тільки потрібно сформулювати так, щоб можна було зрозуміти, і тоді книга вийде цікавою». Я подумав: «Це також непогана думка. О`кей. Адже я теж від дідуся щось отримав у подарунок». Я подумав: «А чому б і ні? Спробую». Декілька днів потому я прийшов до мого радника з податків. Ми випили кави, поговорили, поспілкувалися. Я кажу: «Послухай, я, напевно, почну писати книгу». Він засміявся: «Яку саме книгу ти напишеш?» Я розповів йому цю історію з відвідувачем. Він мовчки послухав, а відтак говорить: «Знаєш, що я тобі скажу, я супроводжував тебе через всі найскладніші роки становлення твого підприємства. Ти вижив завдяки тому, що маєш спеціальні знання від дідуся, бо це ноу-хау, яким ніхто не володіє. Бережи це, захищай це, заховай в сейф, а не в книгу! Ти що, божевільний про це книгу писати? Нікому не розповідай про це». Я замислився: «Так, він має рацію. Що ж мені робити?» Я не був впевнений. Я їхав та роздумував про те, що ж мені робити? Якщо ви не знаєте, як бути далі, мої дорогі, ... будь ласка, будь ласка, йдіть у тишу (овації). Щоб там не було – йдіть у тишину. Чи маєте ви можливість бути у молитві, чи ні – однаково, йдіть у тишину. Я зробив саме так. Я поговорив з моєю дружиною. Подумав. Потім я сів під деревом і розмірковував: «Що ти робиш, дерево, що ти таке успішне?» Так, це воно!!! Знаєте, яке дерево найуспішніше? Найуспішнішим деревом є те, яке зі своїх знань, зі своїх скарбів віддає більше за всіх! А програє той, хто тягне свої скарби до себе (бурхливі оплески). Дякую, дякую! Пам'ятаєте історію про цукор. Цукор – це золото лісу, за цукор ти отримаєш все. Для тебе відкривається все, якщо у тебе є цукор. Дерево, яке віддає більше цукру, отримує все. Це насправді так! Згодом, коли моя дочка почала вивчати економіку, то я теж разом з нею вивчав економічну науку. Я бачив в її підручниках протилежність. Всюди протилежність! Але тоді я лише сміявся, бо вже тоді я дещо знав. Я скажу коротко – я зважився писати книгу! Що мені робити, чи збирати для себе всі знання? Дідусь подарував мені ці знання і я буду дарувати їх далі. Якби я цього тоді не зробив, то я не був би тут. Ви не уявляєте, що потім сталося. Перше, що було – книга пішла! Знаєте, це було написано абсолютним неуком, але книга пішла! Це був бестселер! З першої миті, відразу – ми продали сто тисяч. Неймовірні цифри! До мене потім пішла лавина всяких листів і зворотних відгуків звідусіль: від лісників, майстрів по дереву, столярів і теслярів. Вони писали: «Ми такі щасливі, що хтось про це пише. І ми хочемо з вами поділитися тим, що ми переживаємо». Ви знаєте, я отримав справжній банк знань, який ніде в світі не можна купити. Це була перша подяка. Незбагненно! Водночас мене почали звинувачувати найсуворішим чином. Прийшла промисловість хімії та промисловість плит ДСП: «Місячне дерево? Якщо б ти продав п'ять тисяч книг, то нам це байдуже. Але якщо ти продаси сто тисяч книг, то люди почнуть запитувати у нас про це. Це нам не підходить». І вони зробили науковий висновок, що місячне дерево – це божевілля. І це жорстоко, якщо ти, підприємець, хочеш вижити, і раптом з'являється наукова експертиза про те, що це все шарлатанство. Спершу потрібно впоратись з цим. Це було важке випробування для мене. Але ви знаєте, якщо пройдеш випробування, то воно піде тобі на користь. І знаєте, як можна вижити? Найкумедніше, що після всіх цих позитивних листів прийшов запит: чи можемо ми прийняти делегацію з Японії. Я знаю про Японію тільки з географії. Я сказав: «Будь ласка, нехай приїжджають». І ось з Японії приїхали люди. Керівником делегації був буддійський монах – маленький чоловік, закутаний в помаранчевий одяг. Вони привезли із собою перекладача та були чудово підготовлені. У них було багато запитань до нашої теми. Я кажу, можна запитати: чому ви прийшли? І ця людина почала розповідати про те, що є керівником монастиря, який є найдавнішою дерев'яною спорудою на Землі. Цій споруді 1 650 років. Це п'ятиповерхові пагоди та інше. І в цьому монастирі є достовірні записи того, як добували ці дерева, як їх зберігали, сушили, як їх заготовляли. І це на сто відсотків сходиться з тим, що було написано в моїй книзі. І вони здивувалися, що в Європі є людина, яка пише про це і вони б хотіли побачити його. У мене щелепа відвисла! Я сказав, єдине, що я можу сказати то це те, що мій дідусь однозначно ніколи не був в Японії. Так! Так! Але те, що так весело звучить, має й іншу сторону – в моїй рідній країні, в Австрії, мене відсторонили від усіх офіційних замовлень. Не було шансу знайти роботу. А цей монах на прощання мені сказав: «Те, що ви робите – це добре». Я відповів: «Чому?». А він каже: «Ви працюєте таким чином, що не залишаєте слідів на Землі». Це дуже торкнулося мене. Адже наша велика мета була побудувати будинок таким чином, щоб він залишився для поколінь після нас. Тобто, щоб він цілком був без відходів, хімічних випарів, клею, оскільки сучасні захисні засоби надзвичайно отруйні та шкідливі для здоров'я. Ми зрозуміли, що цього всього потрібно уникати та що ми перейдемо на суто механічні кріплення. Ми дуже страждали через те, що робота, яка привела нас до краю існування, не була належно оцінена. І ось приїжджає японець – це було пластиром для душі. Потім чернець сказав мені: «Я буду вас підтримувати». Але Фома невіруючий, всередині мене, як завжди, подумав: «Це все добре сказано. Але ти взагалі не будеш мене підтримувати, бо я тебе більше ніколи не побачу». Але я цього не вимовив вголос, звичайно. Через два тижні мені зателефонував один редактор із Токіо: чи готовий я до того, щоб він переклав мою книгу японською мовою та приніс її на японський ринок? Звичайно, я був готовий! Переклад моєї книги японською був найпершим. І через два роки, в далекій Японії, я побудував більше будинків, ніж на моїй батьківщині – Австрії. І усі, без винятку, японські клієнти перш, ніж ми взяли в руки хоч одну дошку, завжди переказували нам 100% грошей на підставі довіри й жодного разу не торгувалися про якусь знижку. Це було для нас незбагненно! І завдяки цьому поштовху, який виник із віддавання, я зміг побудувати моє підприємство. Виріс мій дослідницький центр. (Бурхливі оплески в залі) І тоді я пізнав на власному тілі, і цей невіруючий Фома навернувся, і я знав – це функціонує! Творіння функціонує! Якщо ти проводиш гігієну душі, дивишся, щоб викинути весь цей бруд зі своєї голови та відкриєш своє серце туди, де життя – тоді це функціонує, тоді тебе несе. Я дуже мало знаю про твоє життя, Іво, але коли я бачу, що тут є – це ти раніше собі теж не міг уявити – тебе несе. Але потрібно мати сміливість зробити цей крок – я дозволяю себе вести, і тоді тебе несе. Місячне дерево! Так, потім тільки пішло, потім ми зрозуміли. Для мене ці нападки були надзвичайно цінні. Усім нападникам я був вдячний, я їм від серця пробачив, бо вони були знаряддям того, про що й самі не знали. Я їм написав листи подяки, адже вони мене навчили, що наука та старе знання повинні бути з'єднані в одне. Це не є конкуренція, а, навпаки, потрібно природу залучити до життя. Не говорити: «Я у фракції екології, а я у тій фракції». Ні, ми – одне, і ми зрозуміли, що повинні досліджувати, досліджувати, досліджувати. І потім ми сказали: «Будь-яку хімію – геть!» Перше, що ми зробили – це механічно з'єднали стіни із дерева. Зробили пожежні випробування. На початку дев'яностих, кращі протипожежні зразки дерев'яних конструкцій могли тридцять хвилин протистояти вогню в лабораторії, тобто отримували сертифікацію F30. А при першому великому протипожежному випробуванні наших товстих стін і стель через дві години закінчилися запаси палива в пальнику (сміх у залі). Потім вони повторили тест і ми, перші в світі, отримали сертифікат F180, тобто три години стіна піддавалась вогню! А через три години вже все евакуювали. Залізобетон такого не витримає, через годину залізо нагрівається і все падає. Ми досягли таких результатів із деревом. І потім ми побачили, що в 90-ті роки та аж до двохтисячних, діяла ізоляційна кампанія. Мета, звичайно, правильна. Мета завжди одна, щоб нам не грабувати природу, а добувати нафту. А потім через тисячі кілометрів везти цю нафту, щоб опалювати наші будинки – це дуже дорого. Але пояснити людям, що потрібно всі будинки запакувати в отруйний пластик з метою збереження енергії – це божевілля (оплески). І ми, аутсайдери, ніколи спершу не публікуємо, а тільки будуємо, щоб ніхто міг сказати, що це неможливо! Ми, абсолютні аутсайдери, в кооперації з Швейцарським Федеральним технологічним інститутом м.Цюріх та з іншими університетами (у нас чудова кооперація зі швейцарськими підприємствами) побудували перші будинки, які енергетично автономні. Варто сказати, що у Швейцарії є трошки незалежності. Я кожному, хто хоче, побудую будинок, який отоплюється та охолоджується сам протягом року. У ньому ніколи не холодніше 18-ти та не тепліше 25-ти градусів. Без пічки, тільки за допомогою сонця, яке світить на будинок, та дерева, яке акумулює тепло. Деревина акумулює тепла більш, ніж на місяць. Це ми розробили, це дає природа. Це працює! Так само, як і зазначила Барбара: «Риталін не потрібен, можна вирішувати по-іншому». Мої пані та панове, мені не потрібні ізолюючі засоби – для мене не проблема те, що є криза енергії. У нас взагалі немає енергетичної кризи, у нас – псевдо концепції! Це все. (оплески та схвальний свист). Я за своє життя побудував 5 фабрик. Я згадую, коли будували першу фабрику, ми говорили, що нам потрібно будувати більші, адже якщо будемо будувати великі будинки, готелі ...? Спочатку будували маленькі будинки, потім чотириповерхові будинки, звели будинок у Мюнхені. Потім у центрі Гамбурга перший будинок цілком із дерева, за усіма правилами пожежної безпеки. Готелі побудували з дерева. Потім отримали чудове замовлення на будівництво в Москві університету з дерева (це довга історія). І так ми росли. Що робити? Нам потрібні великі підприємства, великі зали, великі машини. І що ж, мені теж підключатися до атомної енергії? Знову я опинився в глухому куті залежності від енергії. На найбільших фабриках, де у нас найбільше витрат енергії (це біля Фрайбурга, на північ від Базеля), у нас все працює на сонячній енергії. Все від сонця, яке світить на дах, від нього працюють усі машини. Кожен будинок із нашої фабрики, якщо його потрібно знести – хоча він може стояти п'ятсот років – розбирають та нічого не викидають. Можна розібрати стіни, робот розбирає дошки окремо, і ми можемо все використовувати ще раз – немає недоліку в сировині. Пані та панове, просто потворно, як нагнітають жах, нібито на землі чогось бракує. Це найпідліша витівка, яка взагалі є! (Овації в залі). Земля – творіння Боже. Це місце різноманіття та радості. Навесні піди поглянь на вишню. Навесні вишня має завдання принести тисячу вишень. Якби вона пішла до Мак Кінзі, і вчилася б у нього, то у нього було б саме 1 020 квіточок. Все решта – це витрати, зайве. Але у неї сто тисяч квітів, якщо потрібно тисяча вишень, або ще більше, у неї велика кількість – для всіх вистачить! І так воно у всьому. Я ще скажу дещо. Нам говорять: «У нас дуже мало дерева, мало марганцю, мало рідких елементів, адже кожен хоче мобільний телефон». Відійдемо від дерева до інших прикладів. Знаєте, як з цим електросміттям. В одній тонні електросміття в 10 разів більше рідкісних елементів, ніж у провінції Конго, де його видобувають із землі. Але ми звідти нічого не витягуємо, ми кидаємо цей електромотлох у Роттердамі на корабель, відправляємо його в Західну Африку, де люди абсолютно беззахисні, та кидаємо це сміття у їхні двори. Найбідніші, можливо, зроблять мідну сковорідку з цього. Ми бачимо цю безвихідь, це сучасне марнотратство, це суспільство марнотратників. У моєму дослідницькому інституті економіки, ми вивчали, що якщо ти починаєш нову продукцію, то насамперед тобі потрібно зробити ринкове дослідження. Я виготовляю, скажімо, бритву. Мені потрібно зробити дослідження ринку: хто купить цю бритву, як працює у нього пам'ять, коли цей апарат може розбитись, щоб він без образ купив новий. І, якщо бритва послужить два роки, то він цю марку більше не купить. Після двох років він купить іншу, яка послужить 5 років. І тоді бритву потрібно так зробити, щоб вона вийшла з ладу через 5 років. Це сплановане руйнування. Це злочин. Це блюзнірство. Це вкрадене майбутнє наших дітей. Ось так ми працюємо в промисловості. Але, якщо ми поїдемо в ліс, то там все по-іншому: кожна мурашка будує свій будинок таким чином, що якщо її не стане, то все використовується знову. Там немає відходів. У наступному поколінні все використовують. Нам говорять про те, що нас забагато на Землі, що ресурси закінчуються. Це простий розрахунок. Наразі нас 7 млрд.. Середня вага людини, скажімо, 70 кг (у нас більше, в Азії менше), тобто, на Землі 500 млн. тонн живих людей, які «повзають» по ній. Біологи можуть сказати, яка вага всіх мурах і термітів на Землі. Це неймовірно! Скільки їх? Світ комах недооцінюють. Світ комах у шість або сім разів важчий, аніж вага усіх людей. Вражає! Ви коли-небудь чули, щоб хтось сказав: «Ці мурахи все з’їдають, у нас закінчуються ресурси». Ні, звичайно. Через те, що вони живуть в кругообігу природи. Вони кожен продукт розробляють таким чином, що його можна знову і знову використовувати. Якщо б ми 100 чи 500 років тому будували міста з таких будинків, які можна повторно використовувати, то сьогодні непотрібно було б постачальників та грабіжницького вирубування лісу. Але якщо я, на кшталт, ІКЕА піду до лісу та перероблю все на ДСП, а меблі зроблю так, щоб при першому переїзді вони поламались й клієнт купив нові. А відтак це сміття потрібно кудись вивезти – ось тоді ресурсів не вистачає! Я це так детально пояснив, щоб сказати вам, що немає на цій Землі причин, щоб боятись. Немає! (Овації) Існує ще один важливий закон. Ми наближаємось до останньої частини моєї доповіді. Є дуже важливий закон природи: у дерев немає ні ідеології, ні моралі, тобто нічого такого. Там все так децентралізовано, як тільки можна, і кожен експеримент дозволений. Там немає нікого, хто б міг сказати: «О, не роби цього, або не роби цього». Там цього немає. А з іншого боку, тоді, коли все дозволено, відповідальність завжди на тому, хто це робить. Тобто, менеджер щось пробує, а інші за це відповідають – цього там немає. Кожен може робити все, але кожен за це і несе відповідальність. І тут у моєму дослідженні виявилась цікава річ: пробивається вперед тільки той, хто дбає про життя всіх! Тільки той пробивається вперед, хто може послужити власним життям для всіх! Тільки той вибивається вперед! Це так неосяжно! (Оплески) Тепер ми переходимо до теми «Здоров'я». Тому, що здоров'я для нас – це найважливіше. І матеріал – дерево, має надзвичайно вирішальний або вражаючий вплив на наше здоров'я, тому, що воно виникло у цьому настрої. Дерево має до нашого здоров'я надзвичайне ставлення. Я написав книгу «Таємна мова дерев» і випадково познайомився з дуже визначним дослідником медицини з Австрії, з професором Максиміліаном Мозером, у якого є кафедра в медичному університеті у місті Гратц. Тоді, там проводили ці експерименти, у яких ми брали участь. Порівнювали фізіологічно, що відбувається з людиною, коли вона живе у будинку з деревини – працює та спить; або у будинку, який зроблено з гіпсокартону або з цегли та іншого. Результати були вражаючі. Експеримент проводили у спальні: одна була з дерева, а інша з імітації дерева – ламінату. Це пластик, який виглядає як дерево. Кожна людина, яка жила у повністю дерев'яному будинку – економила за одну ніч роботу серця на цілу годину. Ці фахівці з Гратцу досліджували вегетативну нервову систему і ці дослідження показали, що кожна людина доказово має кращі шанси на одужання, укріплену вегетативну нервову систему, кращу концентрацію і т.ін., якщо вона спить та працює у дерев'яному будинку. Неймовірно! Я був захоплений цими експериментами! І окрім цього, коли я спілкувався з моїм видавцем книги «Таємна мова дерев», я розповідав йому про це. Його тоді не можна було вже зупинити. Він сказав: «Ервін, напиши книгу про дерево та здоров'я». Я був проти: «Я не лікар. Я не відчуваю себе покликаним, щоб серйозно писати на тему здоров'я. Цього не можна робити, якщо ти не лікар. Мені не вистачає азів». Це його не задовольнило. І ось, одного разу, він приходить й говорить: «Тепер ти напишеш мені цю книгу». Я запитую: «Чому?» Він відповідає: «Я отримав згоду від професора Мозера, він зробить всю медичну редакцію, і тим самим ти матимеш на своєму боці весь університет Гратца». Я кажу: «Вау! Це ж шанс! Якщо вони це зроблять, то я теж буду це робити». Ми зустрілися в редакції, у Зальцбурзі, і я поставив умову: «Дорогий професор Мозер, якщо так повинно бути, тоді Ви, будь ласка, дайте мені відповідь на найдурніші питання, які я можу задати, як неспеціаліст. Мені потрібні доказові факти з медицини». Він сказав: «Ми зробимо це». І потім ми пішли у цей проект. В мене було дуже суворе дитинство. Якщо порівняти ті часи з сучасністю, то ми росли по-іншому, ніж ці діти сьогодні. Якщо сьогодні вихователь у дитячому садку сказав би дітям: «Ми сьогодні будемо гратися в купі гною», то сказали б: «Ви що?». Тоді були зовсім інші гігієнічні порядки. Ми ходили на фермерські двори, дуже багато працювали. Але з свого дитинства я приніс спогади. Я згадував (у мене сьогодні ще є невелике фермерське господарство вдома), що дитиною я багато працював з кіньми. Я багато з ними ходив, спостерігав як коні штовхалися, коли були недружелюбними. Коні теж сварилися і один вдарив копитом іншого, а воно було з підковою, і вибив шматок шкіри з м'ясом у іншого коня. Це було серйозно, кінь міг загинути. Але ніхто не приводив фельдшера або ветлікаря, бо це було занадто дорого. Замість цього моя бабуся пішла в сарай, відкрила брудну консервну банку, в якій була саморобна мазь з деревинної смоли, і намазала цю мазь на рану. Через тиждень цей кінь одужав і працював знову в полі. Ця страшна рана без проблем зажила. Перш, ніж я пішов до школи, наша собака дуже сильно вкусила мене в ногу – я щось хотів там спробувати – і була та ж процедура. Не зрозумійте це неправильно, якби я побачив таке у моєї дитини, то я побіг би до лікаря. Але тоді ніхто не пішов зі мною до лікаря, а помазали тією самою маззю і все зажило. Ця мазь із смоли дерева була всюди. І кульмінацією було те, коли мій дідусь, якому більше 80 років, поранився. В суботу ми завжди у бабусі їли пироги з кавою, а він ще був у майстерні та щось там доробляв. Ми вже сидимо на кухні за столом. Відчиняються двері, з майстерні приходить дідусь – він послизнувся і потрапив рукою у фрезерний верстат. Він не відрубав пальці, але відпиляв собі верхівку великого пальця на руці. Страшно текла кров. І він з'являється на кухні і каже бабусі: «Люба моя, потрібна мазь». Ми були шоковані, бо весь час текла кров. Ми схопилися: «Нумо, потрібна швидка, лікар, веземо його в лікарню, потрібно зашивати все». Але його неможливо було вибити зі спокою: «Ні, нічого не потрібно, не викликайте швидку, я не сяду туди». Водночас бабуся прийшла – і ви здогадуєтесь, що у неї з собою було? Я думав, що мені потрібно цьому перешкодити. Для коней – це може і добре, але та сама мазь для людей? Це ж іржава банка. Якщо буде зараження крові – все, така дорогоцінна людина загине. Але ні, цьому не можна було стати на заваді, він намазав цю мазь собі на палець. Через 14 днів рана повністю без ускладнень зажила. Неймовірно! Я про це розповідав професору та запитував: «Макс, як це може так бути?» У них була краща імунна система, а ми сьогодні розніжені такі. У чому проблема? Ніякої гігієни, нічого! Він запитує мене: «У тебе є рецепт?» Я знайшов рецепт. Бо моя дружина займається на основі цього природною медициною. У неї все це є. Вона сама варила такі ліки. А я був «Хома невіруючий», який завжди включав голову та біг до аптеки. Для тварин я брав ось це, а для себе – «Бета-вітаміни» та багато чого іншого. Я йому розповідав про це, щоб він мене не підозрював у тому, що ніби я займаюся тут чимось, на зразок «фокус-покус». Я дав цьому великому професору цей рецепт. Наступного разу він сказав мені: «Ервін, це щось особливе, ось із цією деревною смолою. Чому? Уяви собі, ми взяли на дослідження смолу модрини. І вона, ця субстанція, відштовхує бактерії, грибки та віруси більшою мірою, ніж будь-який медикамент, який нам відомий сьогодні з фармацевтики». Я дивуюсь: «Що? Ти ж професор медицини. Ти готуєш лікарів, читаєш лекції», а він каже: «Ервін, це так, але я ще щось скажу. Ця рецептура, яку надає нам природа, вона така комплексна, ти не можеш її відтворити, це не модель для бізнесу, але вона ефективна». Я кажу йому: «Макс, на моїй пилорамі (у нас є своя пилорама, оскільки ніхто не робить для нас розпил «місячної» деревини), там, на моїх складах деревини є ціле відро цього зілля, цієї смоли. Я тобі принесу». Я зроблю з Асторіксом, намішаю відро, і будь-хто зможе взяти собі це зілля. Це чудово, що можна так допомогти людям! А він сказав мені: «Знаєш що, залишайся ти у своїх дерев'яних будинках». Я запитую: «Чому?». Він відповідає: «Ти думаєш, що ввійдеш у бізнес фармацевтики. Але ти не будеш радий. Не лізь туди». Я зрозумів, що це слушна порада. У мене була вже така боротьба. Я кажу: «Що ж нам робити?» Він відповів: «Ти розповів мені історію про японців – знання можна передавати далі». І ми взяли рецепт цієї мазі, зі смоли модрини, записали у книгу «Лагідна медицина дерев». Автор цієї книги – я. Тільки уявіть, що сталось те саме, що й раніше з місячним деревом. У мене вдома є папка, і це, варто сказати, заради порятунку честі лікарів, лікарів-практиків з усіх кінців, які надіслали мені листи, коли зробили досліди з цією смолою. Одна лікар із Мюнхена написала: «Цією маззю я змогла вилікувати дуже непіддатливий грибок вуха». І хірург написав, що у нього 90% загоєння усіх ран пацієнтів, але решту – 10% він лікує із застосуванням цієї мазі. Тільки-но уявіть! І не потрібно кудись іти та боротися проти чогось. Досить нам приймати те, що день у день нам дарують. І цього я бажаю усім від щирого серця. Дякую! Всього вам найкращого! Дякуємо! Так, велика вдячність!!! Дуже дякую!!! (Уся зала аплодує стоячи) Іво: Тут можна тільки узагальнити. Тебе можна годинами сидіти та слухати. У школі нас нас навчали, і у біблійній школі також завжди говорили: «Максимум 20 хвилин». Філософія або психологія стверджує: «Не можна більше 20 хвилин слухати уважно». Ти зараз говорив півтори години, і це було на закінчення дуже такого інформативного дня, але кожне твоє слово ми просто вбирали. І ти це бачив по реакції. Я бажаю тобі багато удачі з усім твоїм становленням. Сердечна подяка тобі за ці твої таємниці. Ми побачимося знову. Сердечно дякую!!! (Оплески).

від -

Джерела/Посилання -